Козелець в ХІХ столітті

В 1802 році Козелець перейшов до Чернігівської губернії з усім повітом, який складався із 15 волостей. Про Козелець першої половини ХІХ століття можемо дізнатися з «Відомостей про розташування міст і сіл Чернігівської губернії 1810 року»:

В Козельці 2 квартали. 522 будинки. Чоловіків – 1507, жінок – 1520. В місто на роботу приходило близько 2500 чоловік. В місті діють недільні торги і ярмарки. Перший в неділю Фоміну по Воскресінню Христову і триває до трьох днів; другий – в день Троїці, триває 4 дні; трейтій – в день свята Преображення Господнього і триває 1 день; Четвертий на свято Симеона Столпника, що починається 1 вересня і продовжується 4 дні; п׳ятий – на свято святої великомучениці Параскев׳ї (28 жовтня і триває 4 дні). На всі ярмарки з׳їжалися купці з Ніжина, сусідніх сіл.
В місті відбувались народні зібрання. Через місто проходив шлях від Петербурга і Москви до Києва, і від Києва до інших міст.
Таким чином, можна сказати, що Козелець знаходився на важливих торгівельних шляхах. В місті часто відбувалися торги і 6 разів на рік ярмарки, що перетворювало Козелець на важливий торгівельний центр Чернігівської губернії.

У другій половині ХІХ століття Козелець залишався сотенним містом Київського полку. До складу Козелецької сотні входило 77 сіл і хуторів. Одночасно він був і резиденцією протопопії, якій підлягало і 48 церков.  Оскільки місто мало Магдебурзьке право, міщани користувалися правами на самоврядування. Вони обирали магістрат на чолі з війтом міста. Членом магістрату і війтом міг бути лише представник майнового стану. Війта затверджував гетьман, який був підзвітний лише йому. Магістрат займався адміністративними, фінансовими, судовими і міськими господарськими справами. В Козельці розташовувалось сім водяних млинів (на річці Остер) і п’ять суконних ступ при них, п’ять просяних круподерок. Певна частина населення займалась торгівлею і сільським господарством. Селяни наймались на роботу до поміщиків і козацької старшини.
В історичній літературі того часу Козелець вважався справжнім містом і торгово-промисловим центром. Населення його займалось ремеслом, промислами і торгівлею. Місто славилось майстрами з виготовлення серпанків.
Населення поділялось на козаків, міщан, підсусідків, посполитих, різночинців, духовенство і землевласників. Переважну більшість населення становили козаки (35 %), далі міщани (22 %), підсусідки (18 %) – так називалася категорія населення, що не мала власної домівки і жила по сусідах, чужих дворах і хатах і виконувала певну роботу.Основними виробниками товарної продукції залишались ремісники, кількість професій яких збільшилась до 20. Водяних млинів стало 19, суконних ступ 8.

Подальші переписи 1858, 1915 років засвідчують, що кількість населення Козельця зростало дуже повільно. А от самогоноваріння процвітало. За рік виготовляли 22040 відер горілки. До речі, в Козельці налічувалось тоді 33 шинки, половина яких належала сім′ї полковника Дарагана.  Самогоноваріння існувало до царської монополії на виробництво і продаж горілки. Воно було досить прибутковою справою для господарів. Ось чому ним не гребувала займатись і козацька старшина, зокрема, один з найбільших землевласників у Козельці Ю.Ф. Дараган. У 1750 році він купив у князя С.В. Лопухіна пожалувані у 1727 році царем села Семиполки, Рудню, Мостище, Святе, Жеребецьке, Опанасів з усіма угіддями за 128 тисяч карбованців золотом.
Для проїзних було 7 заїзжих дворів і 1 поштовий.
Про Козелець у першій половині ХІХ століття можна дізнатися з рапорту виконуючого обов’язки Козелецького городничого Чернігівському губернатору за 1842 рік. В рапорті мова йде про те, що жодна з 26 вулиць Козельця і двох міських площ не були забрукованими. Основними виробниками товарної продукції були кустарі-ремісники. Частина з них займалася поденними чорними роботами. Заводів і фабрик місто не мало. У Козельці був розквартирований Дніпровський піхотний полк. Працювало повітове училище, де 6 учителів навчало 30 хлопчиків, та приходська школа з одним учителем. Дівчат в школу не приймали.
У міській лікарні обслуговували хворих лише два медичні працівники і повивальна бабка (акушерка).

Промисловість міста розвивалась дуже повільно. Кустарне виробництво не переросло в фабрично-заводське з різних причин. Основними з них були феодально-кріпосницькі відносини, які панували в Росії. Крім того, поблизу Козельця була відсутня необхідна промислова сировина, а Київ постачав його ринки достатньою кількістю промислових товарів.
Повітом Козелець залишався до 1923 року.
Уявлення про те, яким був Козелець в другій половині ХІХ століття, дають ці рядки з твору Т.Г.Шевченка «Княгиня»:  «Містечко Козелець нічим не відрізняється від інших своїх побратимів, повітових малоросійських міст… Містечко нічим не примітне, але проїжджий, якщо він тільки не спить, не закусує у пана Тихоновича, той неодмінно помилується величним храмом граціозної архітектури Растрелінської, спорудженим Наталією Розумахою…»
Храм, про який говорив Т.Г. Шевченко є собор Різдва Богородиці, побудований в Козельці в 1752 – 1762 роках за проектом архітектора Растреллі російським інженером Квасовим і українським зодчим Григоровичем – Барським в стилі українського барокко. Іконостас зроблений в Італії кращими майстрами по дереву. Собор є великим архітектурним пам’ятником українського зодчества.Т.Г. Шевченко чотири рази зупинявся в Козельці.

Козелець, що знаходився на шляху, який пролягав з півдня Російської імперії на північ, бачив і багатьох інших видатних людей того часу. Наприклад, в 1820 році тут проїжджав по дорозі в Херсон великий російський поет О.С. Пушкін.
В ХІХ столітті промисловість була дрібно кустарна, ручна, а найбільш розвиненою була шкіряна і цегельна.
Реформи 60 – 70 років ХІХ століття, що проводилася в Російській імперії, проводились і в козелецькому повіті та Козельці.

Після ліквідації кріпосного права в 1861 р.селяни Козелецького повіту повинні були відробляти за десятину польового наділу 21 день господарських робіт і платити грошовий оброк 2 крб. 50 коп. щорічно. Ось чому проти «царської волі» лише в квітні – травні 1861 року було 49 виступів селян 92 сіл Козелецького повіту. Для їх утихомирення начальник каральної експедиції по Чернігівській губернії конц-адмірал Унковський змушений був посилити війська. У чорноземній зоні повіту із 8717 дворів наділені були землею 1830 селянських дворів.  А 2312 не мали худоби. Тому можна зробити висновок, що життя селян в пореформений період було злиденним.

Земельні наділи кріпосних селян Козелецького повіту становили 1,8 десятини на ревізьку душу. Це означало, що після реформи козелецькі поміщики відрізали на свою користь 21 % землі від тих наділів, якими селяни користувалися до реформи.
Значна частина селян Козелецького повіту, зокрема, в чорноземних волостях, де були найбільші поміщицькі володіння, зовсім не одержали землі. Земля залишалася власністю поміщиків, яких тільки цензових у повіті було 30. Незадоволення реформою і обурення її наслідками виявляли не лише селяни, а й представники прогресивної інтелігенції Козельця.
Перед реформою 1861 року в Козельці вже діяло 5 цегельних заводів і завод сальних свічок.

Після реформи промислове виробництво Козельця стало розвиватись значно швидше. Цьому сприяв приплив в місто колишніх кріпаків, малоземельних та безземельних селян, які шукали заробітку. Зросла кількість промислових підприємств, працювали 2 промислові фабрики і заводи: 6 шкіряних, 4 цегельних і безалкогольних напоїв. Умови життя і праці робітників були надзвичайно тяжкими. Вони працювали по 12 – 15, а то і 18 годин на добу. Власники підприємств і адміністрація знущались над робітниками і часто вдавались до тілесних покарань.

У 1863 – 1869 рр. у Козельці жив і працював відомий український письменник, прозаїк і поет – Анатолій Патрикійович Свидницький (1834 - 1871). Прибув він до Козельця з Миргородського повіту, де залишив роботу учителя, бо з наступом реакції в пореформений період був запідозрений у неблагонадійності. У Козельці працював чиновником. Але він продовжував і літературну діяльність. Зокрема, до редагує свою найкращу повість «Люборацький», яка побачила світ у повному виданні лише на початку ХХ століття, завдяки турботам І.Я. Франка.

В Козельці Свидницький пише нариси про життя чиновників -  «Хоч з мосту та в воду», «Попався в просак», духовенства - «Гаврусь і Катруся», «На похоронах», люмпену – «жебраки», «Конокради» та інші. За свої думки автор був звільнений з чиновницької служби. Перебуваючи кілька років без роботи, у матеріальній скруті, Свидницький надломив своє здоров’я і в 1871 році помер.
Козельчани були знайомі з ідеями народників і співчували їм. Спробу створити гурток народників умісті було зроблено учнями Київської гімназії. Учителі Козелецького двокласного училища  Никифор Лук’янович та Андрій Яценко мали зв’язки з народовольцями – студентами Київського університету, переховували і поширювали серед населення заборонену народницьку літературу.
В Козельці були створені повітова земська управа і міська дума. Козелецька земська управа була відкрита 10 липня 1865 р. Вона відала місцевими справами: земськими повинностями, шляховою справою, лікувальними та благодійними справами, народною освітою, земським страхуванням, піклуванням про розвиток місцевої торгівлі і промисловості.

В 1866-1874 р. була побудована Вознесенська церква.
Земським правлінням належить заслуга у впровадженні у практику територіально-дільничої форми медичного обслуговування населення, передовсім: закладення основ профілактики та санітарної статистики.
На той час головна увага медиків була спрямована на лікування сифілісу та надання допомоги населенню під час епідемій, що спалахували досить часто.
Ще на початку минулого століття багатий землевласник Євреїнов заповів 2857 рублів на влаштування у Козельці богадільні. До 1870 року ця сума значно зросла за рахунок процентів, а тому земство вирішило використати її на розширення лікарні, для погашення земських кредитів і для влаштування Козелецького земського банку. Проте, чернігівський губернатор не погодився із таким рішенням і було відкрито лише богадільню, що розташувалася в одному приміщенні із Козелецькою міською лікарнею.

У 1880 році південні волості Козелеччини охопила епідемія дифтериту. Для боротьби з нею на допомогу місцевому медичному персоналу було направлено санітарний загін, який обслуговував 1144 особи. На жаль 598 чоловік померло. Ізолювати хворих доводилося часом насильно, що викликало невдоволення селян. Наприклад, членам санітарного загону довелося тікати під прикриттям місцевого пристава від розлючених селян із села Ярославки. Процент смертності у ізоляційних хатах був досить великий, рідних не допускали до хворих, ховали померлих також без відома і   участі   їхніх      членів     сімей.
В останні роки ХІХ століття дума піднімала клопотання про прокладання залізничної колії через Козелець під час будівництва залізничної дороги Київ – Жлобін. Але ці клопотання не були прийняті до уваги. Господарський бюджет думи складався з міських надходжень і був бідний. Державна казна не фінансувала міську думу.

Наприкінці ХІХ  - початку ХХ ст. в Козельці в Козельці були відсутні дитячі установи. Було три початкові школи і дві гімназії для дітей «знатних» людей Козельця та сіл повіту. У 1888 році в Козельці було відкрите жіноче однокласне училище. В школах Козельця навчалось близько 540 учнів і працювало 35 учителів.